Поради досвідчених колег
Перед уроком перевірте, чи все потрібне на місці, чи немає непотрібних предметів біля дошки, чи чисто в класі.
Раціонально використовуйте кожну хвилину уроку.
Не витрачайте багато часу для перевірки домашнього завдання. Використовуйте різні форми перевірки. Вводьте систему взаємоперевірки.
Поясніть учням мету, завдання уроку.
Коли пояснюєте новий матеріал, намагайтеся вичленити проблеми, пропонуйте учням вирішувати їх самостійно.
Не спішіть виправляти помилки учня, краще, якщо її виправлять однокласники.
Намагайтеся організовувати самостійну роботу учнів на уроці,
пропонуйте учням більше писати, розв'язувати прикладів.
На уроці кожен учень має бути задіяний, до кожного шукайте
індивідуальний підхід.
Під час використання технічних засобів навчання, комп'ютерної техніки, наочності не марнуйте час, намагайтеся використовувати засоби навчання ефективно.
Під час організації самостійної роботи, усних відповідей не квапте учнів.
Використовуйте всі наявні можливості для реалізації принципів
розвивального навчання.
Звертайте увагу на виховні аспекти уроку: працездатність,
бережливість, зібраність.
Домашнє завдання потрібно давати з поясненням до дзвоника. Не затримуйте учнів після дзвоника. В перших-сьомих класах обов'язково проводьте фізкультхвилинку в середині уроку.
Памятайте: урок не повинен бути схожим на попередній
Рекомендації щодо підготовки до уроку
Вчитайся у розділ програми, який потрібно вивчити на даному уроці, а в деяких випадках - і в пояснювальну записку до програми.
Вивчи матеріал цього розділу, питання теми.
Сформуй задум уроку, дай відповідь на запитання: „Чого б ти хотів досягнути в результаті його проведення? Сформулюй мету уроку ( навчальну, виховну, розвивальну).
Уяви колектив даного класу, уявно намалюй конкретних учнів. Уяви психологію цих учнів, використовуючи мистецтво педагогічного перевтілення, намагайся накреслити їхні дії на шляху до досягнення мети.
Вибери з усього арсеналу методичних прийомів найоптимальніші для даного матеріалу і для даних учнів.
Зістав обрані прийоми зі своїми можливостями, змоделюй свої дії на даному уроці.
Продумай структуру уроку і зафіксуй усе знайдене в плані-конспекті.
Підготуй наочні і навчальні посібники, не забудь підготувати і перевірити справність ТЗН, комп'ютерної техніки.
Повтори подумки, або вголос вузлові елементи плану, продумай непередбачені обставини, знайди і зафіксуй запасні варіанти.
Спитай себе: "Ти готовий до уроку?
Самоаналіз уроку
- Яка тема уроку? Чи збігається вона з календарним плануванням?
- Чи правильно визначено мету, завдання уроку? Чи відбивають вони найголовніше в навчальному матеріалі?
Чи правильно обраний тип уроку (відповідно до теми та мети уроку)?
Чи відповідає структура уроку обраному типу уроків?
Чи ефективно розподілено час уроку: 1/3 уроку - робота з новим матеріалом, 2/3 - самостійна та пізнавальна діяльність учнів?
Чи є оптимальним вибір методів та прийомів навчання, наочності, використаних на уроці?
Що саме з передового педагогічного досвіду ви використали на уроці?
Чи вдалося вам диференціювати навчання на уроці?
Чи були активними діти на уроці? Якщо ні, то чому?
а) дітям було нецікаво;
б) дітям було важко зрозуміти вас,
в) переважав авторитарний стиль спілкування з учнями.
Чи не велике за розміром домашнє завдання ви дали дітям і чи вдалося підготувати дітей до нього?
Чи зуміли ви провести короткий ефективний підсумок уроку (тобто знову наголосити на головному у навчальному матеріалі уроку), оцінити відповіді учнів?
Дайте оцінку своєму уроку, своїй діяльності на уроці. Чи реалізовані мета, завдання уроку?
На допомогу молодому наставнику
П а м ’ я т к а
Разом із молодим спеціалістом глибоко проаналізуйте навчальні програми та пояснювальні записки до них.
Допоможіть молодому спеціалісту скласти календарно- тематичний план, звернувши особливу увагу на підбір матеріалу для систематичного повторення, практичних і лабораторних робіт, екскурсій.
Надайте допомогу у підготовці до уроків, особливо перших уроків, першої зустрічі з учнями. Найбільш складні теми розробляйте разом з молодим спеціалістом.
Надайте допомогу у проведенні тематичного обліку знань, у проведенні залікових уроків. Ознайомте молодого спеціаліста з різними видами проведення тематичної атестації учнів.
Разом підбирайте й готуйте дидактичний матеріал, наочні посібники, тексти задач, вправ, різнорівневих контрольних, самостійних, залікових робіт.
Відвідуйте уроки молодих спеціалістів з наступним детальним аналізом. Запрошуйте молодого спеціаліста на свої уроки, разом їх обговорюйте, аналізуйте.
Допомагайте підбирати методичну літературу для самоосвіти, систематизувати її, вивчати та узагальнювати.
Щиро діліться досвідом роботи, своїми педагогічними знахідками.
Ніколи не забувайте відмічати позитивне в роботі молодого спеціаліста.
Навчайте не копіювати, не сподіватися на готові розробки, а виявляти особистий педагогічний почерк.
Як НЕ ТРЕБА проводити відкриті уроки
У прагненні успіху немає меж і кордонів, є нові висоти. Останнім часом на відкритих уроках виникає суперечність між гуманістичною риторикою про суб’єкт - суб’єктні стосунки, особистісно зорієнтований підхід та інші атрибути педагогічного гуманізму, з одного боку, і тими маніпуляціями та фокусами, до яких вдається вчитель у роботі з учнями, які ледь встигають реагувати на Його на команди.
Суб'єкт — це той, хто діє сам, бо йому так потрібно, і він знає, навіщо, і розуміє, чому саме так. А учень на такому уроці — як пацієнт у хірурга: наркоз ввели і щось із ним роблять. Зрозуміло, що для користі, але що і як — незрозуміло. Та й розуміти не хочеться, прокинусь — побачу, що відрізали. Тобто щохвилини на уроці учень і не здогадується, що з ним буде далі. З такого погляду відкритий урок іще гірший від традиційного (коли можна передбачити, що з тобою буде далі: після опитування — пояснення, можна буде розслабитися).
Отже, маємо перше «не треба». Не треба перетворювати учня на пацієнта.
Парадоксально, але факт: часто саме намагання врахувати всі вимоги до «демократичного й гуманістичного» уроку призводить до ще більшої дезорієнтації дитини в просторі уроку.
Наприклад, вибір теми відкритого уроку.Часто за таку тему обирають помітний афоризм, парадокс, проблемне питання тощо. З погляду активізації пізнавального інтересу такий прийом виправданий, але тема уроку й головне питання — це методологічно різні частини уроку. А методисти зазвичай ще й вказують на необхідність дотримуватися формулювань тем, визначених програмою на основі державного освітнього стандарту й закріплених у календарно-тематичному плані. Проблема в тому, що якщо на дошці одразу написано тему, то вона часто містить підказку або відповідь на запитання-каталізатор пізнавальної діяльності учнів, тому інтриги немає.
Варіанти оголошення теми:
· тему виводять самі учні в процесі розв'язання титульної проблеми, при цьому спільне формулювання теми може стати способом організації рефлексії та підбиття підсумків уроку;
· формулювання теми не мас містити відповіді на запитання, а тільки встановлювати межі пошукової діяльності;
· визначити тему уроку за допомогою проблемного запитання: «Яку тему нам необхідно вивчати сьогодні, щоб наше знання про... стало вичерпним?» або «Як ви вважаєте, чому ми відійшли від логіки підручника й почали вивчати саме цю тему?»;
· якщо на минулому уроці вивчали «А», то абсолютно логічно, що справжній урок присвячений «Б», й очевидно, що наступний урок буде про «В» (головне, щоб цієї логіки дотримувався вчитель, особливо на перших уроках навчального року, які відкривають новий розділ або велику тему).
Наступний момент — постановка мети й завдань на уроці.
Сьогодні всі вже знають, що учні мають знати принаймні мету уроку.
Типові помилки:
1. Учнів часто мучать запитанням: «Якої мети ми сьогодні маємо досягти?»
2. Упродовж першої половини уроку учнів нудно водять манівцями до формулювання мети уроку. А оскільки діти не розуміють усі ці маневри, вони ніяк не можуть здогадатися, чого від них хочуть.
3. Учнів намагаються спонукати до формулювання дидактичної, а не пізнавальної мети уроку, розкриваючи перед ними всю педагогічну «кухню». Але не варто надто багато часу витрачати на формулювання мети, оскільки пізнавальна мета для дитини стає очевидною, коли визначають тему, і потребує тільки уточнення й вербалізації.
Тобто, не треба витрачати час на виведення теми та мети уроку тільки заради формулювання теми та мети. Усе це мас сприяти тому, щоб дитина одразу долучилася до значущої, зрозумілої, доступної для огляду діяльності. Саме це й називається актуалізацією на уроці.
Наступне «не треба»: не треба починати урок з вислову: «Сьогодні ми проведемо урок у незвичній формі!» Як правило, цю фразу вимовляють з інтригою в голосі. Але навіщо? Якщо вчитель дає урок у своєму класі, цим він викриває себе і перед глядачами («Отже, він так узагалі не працює, але перед нами вирішив виявити оригінальність!»), і перед дітьми («Он як перед комісією виступає, а зазвичай він, виявляється, халтурить!»). Якщо ж учитель дає відкритий урок у новому для себе класі, він принижує цією фразою діяльність «рідного» для класу вчителя (підтекст — «А ось до мене так з вами не працювали!»).
Але найчастіше вчитель має рацію в одному: ця форма для нього і класу незвична. До чого це призводить на відкритому уроці? Учитель не може впоратися з новою для нього формою, урок «розповзається», втрачаючи цю незвичну форму, діти в ній не вміють діяти, тому багато часу витрачають на опанування атрибутів нової форми.
Що ж робити - не брати оригінальні форми? Звісно, ні. Але важливо пам'ятати, що використання будь-якої нової форми передбачає певні правила педагогічної «техніки безпеки»:
1. Жодних нових форм на уроці - усе слід апробувати хоча б кілька разів до відкритого уроку. Ви масте знати, які процедури дітям складно виконувати, як це подолати, як чіткіше давати інструктаж тощо. Це приходить тільки з досвідом.
2. Будь-яка з цих «нових» форм не просто дидактична, вона універсальна для організації і навчальної, і позаурочної діяльності Відпрацьовуйте їх у всіх точках освітнього простору, тоді вони будуть для вас органічними, ваша поведінка природною, і жодні модифікації цієї форми в екстремальних умовах відкритого уроку не стануть для вас несподіванкою.
3. Пам’ятайте, що кожна форма має свої атрибути, ознаки. Гра, діалог, групова робота, дослідження, подорож, проект тощо — часто на відкритих уроках форма не відповідає змісту - тому що відбувається на уроці.
Наприклад, учитель каже: «А зараз ми і нами проведемо дослідження. У вас на столах мікроскопи, мікропрепарати й інструкція до виконання дослідження. Розпочинайте». Ми попросили в дітей цю інструкцію. Виявляється, за нею вони мали виконати таку послідовність дій: налаштувати мікроскоп, покласти на предметний столик мікропрепарат, розглянути його, виявивши різні стадії дроблення заплідненої яйцеклітини, і замалювати побачене.
Які мої рекомендації щодо відкритого уроку? Стартувати необхідно від стандарту — обов'язкового мінімуму змісту освітніх програм.Оскільки сьогодні ситуація зі стандартами доволі зрозуміла, необхідно знати такий документ, який називається кодифікатор, — саме він визначає основні одиниці змісту освіти в конкретній освітній галузі. На його основі розробляють контрольно-вимірювальні матеріали для ДПА. Але — це для високої точності. Більшість педагогів, відповідаючи у відповідь на запитання: «На що ви орієнтуєтеся, визначаючи зміст уроку?» — називають у дев'яноста випадках зі ста підручники і програми. Вони вважають, що до них автори програм і підручників уже співвіднесли пропонований до вивчення матеріал зі стандартами.
Наступна група «не треба» пов'язана ті змістом навчального матеріалу.
Типові помилки:
1. Прагнення підвищити рівень складності матеріалу майже до рівня вишу, демонструючи цим високий рівень роботи з учнями. Стандарти придумали і для того, щоб захистити дітей від сваволі вчителя. А принцип науковості в дидактиці розглядають у парі з принципом доступності. Тому дотримуйтеся міри
2. Прагнення зробити матеріал доступним для дітей призводить до його зайвої примітивізації, навіть вульгаризації. Але ж принцип доступності в дидактиці доповнюється принципом науковості!
3. 3 цієї причини вчителі часто прагнуть використати цікавий додатковий матеріал. Небезпека полягає в тому, що чим цікавіший цей додатковий матеріал, то більша ймовірність, що запам’ятається саме він, а не основний зміст уроку.
.
Наступне «не треба» пов'язане з вибором засобів.
По-перше, на відкритому уроці не треба зловживати пояснювально-ілюстративним методом. Зрозуміло, що зовсім без нього не обійтися — це головний спосіб передавання інформації. Але невипадково цей метод іноді називають «каналізаційним» — інформація передається в одному напрямку, через що цей метод є малоефективним. Щоб під час лекції учень мав змогу залишатися суб’єктом пізнання, недостатньо тільки додавати «елементи бесіди». Тут або треба бути оратором, оповідачем найвищого класу, який талановито, парадоксально, яскраво подає (а не викладає!) матеріал.
Ну, і простіший варіант — завдання на слухання. Ідеальне поєднання — захопливе натхненне викладання з неординарними завданнями на слуханні: знайдіть суперечність у моїй розповіді; відновіть послідовність подій; складіть запитання до моєї розповіді так, щоб, відповідаючи на них, можна було відновити розповідь; відповідайте після моєї розповіді на запитання, до того ж, безпосередньої відповіді в оповіданні не буде, але буде ідея, яка вам вкаже шлях.
Слухання — лише один вид діяльності. Оптимально за урок дитина мас змінити 4 - 7 видів діяльності. Не треба гнатися за кількістю різновидів діяльності. Доволі невмотивовано часто виглядають команди вчителя: «А тепер пограймо». «А зараз ми з вами зробимо проект», «А тепер об'єднайтеся в групи, у нас буде групова робота».
Визначимося, на що ми опиратимемося, обираючи ці види діяльності. Перше — вік, друге — рівень володіння ними видами діяльності, третє — специфіка навчального матеріалу. Обсяг і завдання статті не дають змоги розвивати кожну з цих позицій. Дозволю собі лише коментарі до деяких видів діяльності та форм роботи.
Не треба грати, якщо сам не вмієш грати. Більшість так званих дидактичних ігор — позолочена обгортка для гіркої пігулки опитування.Вони виконують роль місцевого знеболювального під час контролю знань. Це само собою вже добре в стресовій ситуації відкритого уроку, але з погляду виховних, розливальних, освітніх завдань потенціал таких ігор невеликий. Більш ефективні, але затратні за часом рольові, дійові, імітаційні, організаційно-дійові ігри.
Не треба використовувати на відкритому уроці групову форму роботи. Загалом, ця форма мас величезний розливальний, виховний та освітній потенціал. Але на відкритому уроці групова робота «вимикає» глядачів — присутні на уроці педагоги під час внутрішньої роботи груп, коли їм нічого дивитися, починають відволікатися, спілкуватися, заглядати в зошити до учнів, тобто порушується сприйняття уроку як цілісної події освітнього процесу. Привернути увагу дітей після групової роботи складно, але можна, а от привернути увагу гостей буває складніше.